Що буде, якщо ви порушите ці правила на Великдень: Повний список заборон, дозволів і таємниць, про які мовчать церковники

Великдень 2026 року – 5 квітня (католики та протестанти за григоріанським календарем) і 12 квітня (православні за юліанським календарем). І поки одні моляться, інші вже несуть до церкви ковбасу, яку туди нести категорично не можна. Читайте далі – і не кажіть, що не знали.

Воскресіння Христове — найголовніше свято в календарі християн. Саме навколо нього будується весь церковний рік: Страсний тиждень із його скорботою, Велика п’ятниця з її постом і плачем, Велика субота з підготовкою — і нарешті Великодня ніч, коли все вибухає світлом, піснями та запахом свяченого хліба.

Але якщо ви думаєте, що сучасний український Великдень — це суто християнське свято, то тут починається найцікавіше. Тому що насправді те, що ми святкуємо, — це дивовижний коктейль із давньохристиянських обрядів східного обряду, дохристиянських вірувань, аграрного календаря і народних забобонів, які накопичувалися впродовж тисяч років. Церква з одного боку освячує паски, з іншого — дивиться крізь пальці на те, що частина прихожан приходить туди більше за “чарівною водою”, ніж за молитвою. Отже, почнемо по порядку.

Коротка відповідь: ні, не обов’язково. Але народна традиція каже: якщо ти купив паску в магазині – це вже не зовсім паска, а просто здоба. Бо справжня паска — це та, в яку вкладено душу господині, тепло рук і молитву.

Є повір’я, яке особливо популярне на Поділлі та Гуцульщині: якщо паска вийшла рівна та гарна – рік буде щасливим. Якщо осіла чи потріскалася — чекай біди. Тому господині нервують під час випікання більше, ніж під час іспитів.

Що кажуть у народі:

• Не можна пекти паску в поганому настрої, зі злістю чи сльозами – “увійде” в тісто.
• Не можна пекти паску в нечистому домі – треба перед цим прибрати.
• Тісто потрібно місити з молитвою та добрими думками.
• На Поліссі вірили: якщо паска вдалася – господиня проживе ще рік.

Що каже церква: Пекти паску – добра традиція, але не догма. Головне – прийти на святкову літургію і причаститися. Втім, церква не проти освячення домашньої паски.

Традиційна паска — на заквасці, що є живою культурою, яку передавали від матері до доньки. Це дуже давня традиція, яка сягає ще дохристиянських часів, коли квасний хліб мав ритуальне значення як символ родючості та продовження життя. З приходом християнства обряд набув нового сенсу, але технологія залишилася.

Сучасні дріжджі – прийнятна альтернатива. Смак буде інший, але ніяких “прокльонів” за це не передбачено.

Ось де починається справжня плутанина. Бо одна бабуся каже, що треба нести одне, інша – зовсім інше, а онлайн-поради взагалі суперечать одна одній. Давайте розберемося.

• Паска – головний символ. Обов’язково. Це освячений хліб, який символізує тіло Христа і продовжує давню традицію жертовного хліба.
• Крашанки та писанки – яйця, пофарбовані натуральними барвниками (луска цибулі, буряк, береза) або розписані орнаментом. Символіка яйця – одна з найдавніших у людській культурі: воно означає початок нового життя, воскресіння. Це прямий відгомін дохристиянських вірувань про весняне відродження природи. Червоний колір – символ крові Христа (у християнській інтерпретації) і одночасно символ сонця та родючості (у дохристиянській).
• Ковбаса або шинка – традиційний м’ясний продукт, перший після посту. Сало, буженина, домашня ковбаса — все це є частиною великоднього кошика в більшості регіонів України.
• Сир або бринза – символ молочної їжі, яку також постять і яка повертається на стіл після Великодня.
• Хрін – обов’язковий атрибут на більшості регіонів. Символізує гіркоту страждань Христа.
• Сіль – окремо загорнута, освячена сіль потім вважається цілющою.
• Свічка – деякі несуть і свічку в кошику, хоча частіше її беруть окремо.
• Великодній рушник – кошик накривають вишитим рушником. Це не просто естетика: рушник вважається захистом від злих сил.

• Алкоголь – ні, горілку до кошика не кладуть. Хоча є регіони, де кладуть пляшку вина — це окрема дискусія.
• Рибу – за більшістю традицій рибу не освячують. Це не м’ясна їжа в повному розумінні.
• Цукерки та шоколад – народна традиція їх не передбачає, хоча ніхто вас не виженуть за це з церкви.
• Продукти з магазину в заводських упаковках – виглядає безглуздо і трохи неповажно, але знову ж таки — не є гріхом.
• Сирі яйця – тільки варені або пофарбовані. Сирі – практична незручність, а не заборона.

Церква каже: освячення – це добра традиція, але не таїнство і не обов’язкова умова спасіння. Якщо ви не можете піти – нічого страшного. Втім, народна свідомість давно вирішила: неосвячена паска – це просто хліб. Освячена – вже щось більше.

Цікаво, що у деяких регіонах України (особливо на Поліссі) досі вірять: якщо першу ложку освяченої їжі з’їсти натщесерце на Великдень – весь рік будеш здоровий.

Загальні правила, про які варто знати:

1. Приходьте завчасно. Черги перед освяченням бувають довгими, особливо у великих містах.
2. Кошик ставте на підготовлене місце – зазвичай священик або паламар покажуть, куди.
3. Запаліть свічку — якщо приносите власну. Деякі церкви видають свічки безкоштовно або продають їх.
4. Під час молебню – стояти мовчки, не розмовляйте, не смійтеся, не дивіться в телефон.
5. Після освячення не забудьте забрати свій кошик і не переплутайте з чужим – щороку трапляються курйози.

Що народні забобони кажуть про поведінку в церкві:

• Не можна дивитися назад під час служби – “злі сили” стоять позаду і чекають, доки ти відвернешся.
• Якщо свічка погасла — погана прикмета. Хоча більш раціональне пояснення – протяг або неякісна свічка.
• Не можна виходити з церкви до кінця служби – вийдеш “з нічим”, рік буде невдалим.

Страсний тиждень – сім днів суворого посту та молитви перед Великоднем. Кожен день має свої правила.

Велика п’ятниця – найсуворіший день. За церковним приписом це цілковитий піст (ідеально – без їжі взагалі або тільки з хлібом і водою). За народними приписами:

• Не можна шити та вишивати – “проколюєш тіло Христа”.
• Не можна прати – “топиш кров Христову”.
• Не можна копати землю – “рвеш тіло землі”.
• Не можна сваритися і лаятися.
• Не можна різати, рубати – знову ж таки символіка страстей.

Велика субота – день тиші та підготовки. Можна пекти паску (хоча деякі традиції рекомендують пекти в четвер – Чистий четвер), прибирати будинок, готуватися до свята. Але надмірна метушня не вітається.

Великодня ніч – особлива. За народними повір’ями, саме в цю ніч відкриваються небеса, нечиста сила тікає, а вода в річках набуває цілющих властивостей.

Народні повір’я про Великодню ніч:

• “Чарівна” вода після служби – одне з найпоширеніших вірувань: вода, яку освятили на Великдень, або навіть та, яку набрали з джерела вночі, має особливу силу. Нею вмиваються для краси та здоров’я. Деякі зберігають таку воду цілий рік.
• Сни у великодню ніч – вважається, що сни, побачені в ніч з суботи на неділю, віщі. Особливо якщо вам приснився покійний родич – це добрий знак, він прийшов попрощатися або передати щось важливе.
• Прикмети для незаміжніх – якщо незаміжня дівчина першою прийшла до церкви, вона вийде заміж цього року. Або: якщо перший чоловік, якого вона побачила після служби, був гарним і молодим – буде щасливий шлюб.

Перелік заборон на Великдень. Народна заборона робити будь-яку роботу – на Великдень не можна:

• Копати город та саджати – земля відпочиває, і хто порушить, той втратить урожай.
• Прати – вода “нечиста” після роботи, і взагалі – свято.
• Шити та різати – пов’язано зі страстями Христовими.
• Прибирати будинок – треба було прибрати до свята, тепер уже пізно.
• Готувати гарячу їжу – хоча це більше практична рекомендація: їжа вже готова, відпочивай.

Народна заборона сваритися – сварка на Великдень “закриває” щастя на весь рік. Якщо посварилися – рік проведете в конфліктах.

Заборона різних видів “нечистоти” – не можна купатися (є і таке повір’я, хоча воно суперечить іншому – про “чарівну” воду), не можна виносити сміття у перший день свята.

Заборона плакати – сльози на Великдень “притягують” горе. Народна логіка: якщо ти плачеш у найщасливіший день – чого чекати від решти?

Більшість великодніх прикмет пов’язані не з релігією, а з хліборобством. Це спадок того часу, коли вся людська увага зосереджувалась на тому, чи буде їжа наступного року.

• Якщо на Великдень сонячно – літо буде теплим і врожайним.
• Якщо дощить – весна буде мокрою, але врожай на зерно добрий.
• Якщо вітер – літо буде непостійним.
• Якщо гримить – на Гуцульщині казали: буде горіхів багато.
• Якщо іній на деревах – добрий знак для бджільництва.

Ці прикмети – чистий приклад того, як аграрний календар наклався на релігійне свято. Люди спостерігали за природою і намагалися передбачити майбутнє. З часом ці спостереження перетворилися на “священні” правила.

Ось питання, яке розділяє людей. Перед церквою на Великдень стоять жебраки. Давати чи ні?

Що каже церква: Милостиня – богоугодна справа в будь-який день, а особливо у свято. Жертвуй від щирого серця.

Що кажуть народні забобони: Якщо дати гроші першому жебраку, якого побачиш виходячи з церкви – весь рік гроші не будуть переводитися. Якщо відмовити – навпаки.

Що кажуть скептики: Частина тих, хто стоїть біля церкви на Великдень – це організовані групи, які заробляють на святі. Тобто ваша милостиня може йти зовсім не туди, куди ви думаєте. Особливо це стосується навали Ромів які чи не кожну церкву окупували в Україні.

Практична порада: Якщо хочете допомогти – жертвуйте в церковну скарбницю або в перевірені благодійні організації. Але якщо серце підказує дати старенькій бабусі – довіряйте серцю.

Обливний понеділок – перший день після Великодня, коли традиційно обливають одне одного водою. Особливо молодь і хлопці – дівчат.

Обливний понеділок це майже чисте дохристиянське обрядове дійство. Вода в народній традиції – символ очищення, родючості та оновлення. Обливання водою навесні пов’язане з культом родючості та бажанням забезпечити добрий врожай. Обливали тих, кого хотіли “освіжити” та “оновити” на весь рік.

З приходом християнства церква по-різному ставилася до цього звичаю: де-небудь терпіла, де-небудь засуджувала. Але традиція виявилася живучою. На Поділлі кажуть: якщо дівчину обілляли на Великдень – вона вийде заміж цього року. Бідна дівчина, яку ніхто не облив – ходила засмучена.

Гаївки – весняні обрядові пісні та хороводи, які виконували на Великдень і впродовж Великодного тижня. Це один із найяскравіших прикладів того, як дохристиянська обрядовість “дожила” до наших часів.

Назва походить від слова “гай”. Тобто спочатку ці хороводи водили саме в лісі або на галявині. Тематика – весняне пробудження природи, любов, шлюб, родючість. Нічого спільного з Воскресінням Христовим. Церква довго боролася з гаївками і не схвалювала їх. Але в народній свідомості все чудово поєдналося: зранку – до церкви, вдень – гаївки в полі. І нікого це не бентежило.

Тут починається тема, яка в Україні сьогодні дуже гостра і водночас дуже важлива для розуміння того, що відбувається.

В Україні існує кілька православних церков, і найбільші з них – це Православна церква України (ПЦУ) та Українська православна церква (УПЦ), яка до нещодавно мала канонічний зв’язок з Московським патріархатом.

ПЦУ (Православна церква України) – отримала томос про автокефалію (незалежність) від Константинопольського патріархату в 2019 році. Святкує Великдень разом із усім православним світом за юліанським календарем, але дедалі частіше лунають голоси про перехід на новоюліанський (фактично григоріанський) календар – щоб відзначати свята разом із католиками та рештою Європи.

УПЦ (МП) – після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну в 2022 році опинилася під жорстким тиском: держава та суспільство вимагали повного розриву з Москвою. Частина парафій перейшла до ПЦУ. Частина залишилася. У 2023 році в Україні почалася юридична процедура заборони релігійних організацій, афілійованих з агресором. Ця ситуація досі не вирішена остаточно, а по факту УПЦ (МП) це філіал російської ФСБ прямо в нашій країні.

Що це означає для звичайної людини на Великдень: Якщо ви йдете до церкви – ви можете навіть не знати, до якої саме конфесії належить ця парафія. Особливо в невеликих містах і селах, де єдина церква в сусідстві могла залишатися в тій юрисдикції, до якої завжди належала. Спитайте — і ви можете отримати несподівану відповідь.

Для частини українців питання “до якої церкви йти на Великдень” стало питанням позиції. Хтось принципово ходить тільки до ПЦУ. Хтось каже: “Бог один, і моя бабуся завжди ходила в цю церкву – і я піду.” І обидві позиції є людськими та зрозумілими.

• Католицький та протестантський Великдень 2026 – 5 квітня (григоріанський календар).
• Православний Великдень 2026 – 12 квітня (юліанський календар).
• Великий піст починається за 48 днів до Великодня.
• Страсний тиждень – останній тиждень перед Великоднем.
• Велика п’ятниця – 10 квітня (православні, 2026).
• Велика субота – 11 квітня (православні, 2026): освячення паски та кошиків зазвичай відбувається з суботи на неділю або вранці у неділю.

Якщо ви прочитали цю статтю до кінця – ви вже розумієте: сучасне свядкування Великодя в Україні це не “чисте” християнство і не “чисте” язичництво. Це живий організм, який виріс із тисячолітнього переплетення різних традицій.

Церква освячує паски та проводить святкову літургію. Народ несе до церкви ковбасу та вірить, що вода після служби лікує хвороби. Дівчата загадують бажання, хлопці обливають сусідів. Бабуся хреститься, виходячи з дому, і одночасно дивиться, яка погода – бо “так і знала, що якщо на Великдень дощ, то буде добрий урожай картоплі.”

І знаєте що? Мабуть, це і є живою традицією. Не музейним експонатом, а чимось, що дихає, змінюється і відображає нас такими, якими ми є – із нашою вірою, нашими страхами, нашою пам’яттю та нашою надією.

Христос Воскрес. І хай паска вдасться.

Стаття носить інформаційно-пізнавальний характер. Авторка з повагою ставиться до всіх релігійних традицій та народних звичаїв.